Вивчення механізмів пам'яті - найважливіший напрямок нейрофізіології та психології. Розуміння того, як працює пам'ять, постійно змінює наше уявлення про нас самих. Роботи Івана Павлова, Зиґмунда Фрейда, Бренди Мілнер, Джона О'Кіфа повністю змінили уявлення про те, як наш мозок формує особисту історію. Вивчаючи персональну пам'ять людини, ми неминуче стикаємося з питанням, де завершується наш особистий досвід та починаються колективне сприйняття і суспільні переконання.
Говорячи про минуле, ми завжди спираємося на культурну пам'ять людства, вона закарбована у витворах мистецтва, пам'ятниках та документах, міфах, традиціях та ритуалах. В сучасному мистецтвознавстві концепція пам'яті відіграє надзвичайно важливу роль. Вивчення історії мистецтва - це переважно вивчення механізмів конструювання колективної пам'яті, яка є функцією влади, що визначає, як саме нам слід уявляти минуле. В той час, як безпосереднє споглядання мистецтва - завжди глибоко індивідуальний процес, спроба викликати дух минулого в сьогодення, знайти універсальне та співвіднести його до особистого досвіду.
Тому для будь-якого дослідника, який намагається зрозуміти дух часу, вивчення артефактів епохи неминуче перетворюється на вивчення психіки людини.
Ми запрошуємо вас на лекцію про фізіологію пам'яті та роль мистецтва у формуванні колективної пам'яті. З першого погляду, це протилежні полюси дослідження пам'яті, але одне без одного вони не можуть створити цілісну картину того, що значить бути людиною.
На лекції ми будемо говорити про наступне: