19.04.19
Нейрони відновлюються у дорослому віці — правда чи міф?
Чи колись казали вам «Не нервуй, нервові клітини не відновлюються»? До певного часу, ця фраза вважалася аксіомою, а відновлення нервових клітин у дорослих людей – нонсенсом. Начебто мозок з певного часу (тобто дитячого віку) стає структурою незмінною, а через це ще більш цінною. Звісно, головний комп'ютер тіла берегти треба, але от неможливість відновлення його деталей – не така вже й істина, як вважалось раніше.

Те, що у дорослих людей в певних ділянках мозку відбувається поповнення "запасів" нейронів, вчені знали вже у 90х. Проте, чи продовжується цей процес під час старіння, досі було невідомо. У квітні минулого року в журналі Cell Stem Cell вчені з Університету Колумбії опублікували дослідження, котре довело, що мозок людей старшого віку цілком здатен «створювати» нові нейрони*. Досліджували мозок 28 людей віком від 14 до 79 років (які померли порівняно нещодавно). Вперше вчені розглянули цілий гіпокамп (ділянка мозку, що відповідає за навчання та пам'ять) людини та новоутворені нейрони у ньому разом із судинами. І ось що виявилось: навіть мозок найстарішої людини з групи мав новоутворені нейрони.

Чому ж так?
У розвиненому головному мозку існують три головні типи клітин: нейрони, астроцити та олігодендроцити. Усі вони формуються з нервових стовбурових клітин. У деяких ділянках мозку, наприклад гіпокампі, нові нейрони все ж таки додаються до існуючої мережі навіть у дорослому віці, коли обмежується утворення нових клітин (порівняно з мозком плода та немовлят).

Досліди на мишах показали, що така інтеграція має дві позитивні сторони: збільшує ефективність запам'ятовування, та подовжує зберігання вже існуючої інформації.

Шведські, канадські та словенські вчені показали, що за нормальних умов утворення нових нейронів призупиняється нестином – білком астроцитів**. Так зберігається більш менш постійний «запас» клітин, які готові перетворитися на будь-який з трьох типів клітин мозку у критичній ситуації.

Нестин – це перша мішень нейродегенеративних захворювань, таких як хвороба Альцгеймера. Як було сказано вище, гіпокамп – це феноменальна ділянка мозку, адже її оновлення проходить протягом усього життя. Зупинка постійного нейрогенезу (утворення нових нейронів) у гіпокампі провокує руйнування існуючих спогадів та перешкоджає утворенню нових.*** Через постійне зменшення кількості нейронних зв'язків, мережа починає деградувати. Звідси й походять відомі симптоми хвороби Альцгеймера: втрата пам'яті, втрата відчуття часу та простору.

У 2010 році Дойдж Норман видав книгу «Пластичність мозку», у якій зауважив, що хворобу Альцгеймера можна попередити постійно тренуючи мозок. А у лютому 2016 року дослідники з Департаменту Біології та Фізичної активності Університету Ювяскюля виявили позитивний зв'язок між аеробними фізичними вправами та зростанням кількості нейронів у гіпокампі.**** Експерименти показали, що найбільша кількість нових нейронів присутня у гіпокампі щурів, які постійно бігали на довгі дистанції. Вправи інших типів такого вражаючого ефекту не дали.

Не треба й казати, що постійні тренування пам'яті та здобуття нових навичок так само важливі, як фізичні вправи, правильне харчування чи відмова від шкідливих звичок. Останні бережуть у формі тіло, але здорове тіло – ніщо без здорового мозку. Вже давно відомо, що вивчення мов чи малювання стимулюють мозок до утворення нових мереж. Шляхом повторення і використання нового матеріалу ці мережі закріплюються як важливі для життя, допомагаючи нам підтримувати мозок у формі та відтягнути його старіння якнайдалі.

Виходячи з усіх наявних наразі досліджень, ми точно можемо сказати, що нервові клітини відновлюються, та ще й як. Але, чим ми старші, тим менше це трапляється на рівному місці. Для повноцінного здоров'я мозку та попередження страшних хвороб людині потрібно працювати над собою та використовувати голову по максимуму.


Додаткова літературка :)
*https://neurosciencenews.com/neurogenesis-aging-8733/
** https://neurosciencenews.com/adult-brain-neurogenesis-10417/
***https://www.nature.com/articles/s41591-019-0375-9
****https://neurosciencenews.com/hippocampus-neurogenesis-exercise-3607/
16.04.19
Як впливає мобільна реклама в ТЦ на вибір покупців?
Зараз реклама прогресує, як ніщо інше. Різноманітна інформація про нас, споживачів, надає рекламодавцям можливість влучно пропонувати свої товари та послуги. Розуміння наших інтересів, отримання інформації про сторінки, на які ми підписані у соцмережах, та про нашу геолокацію дозволяють рекламодавцям показати рекламу у вашій стрічці новин в найкращий для здійснення покупки момент.

Використовуючи стратегію відстежування — де, коли та як довго споживачі знаходяться у торгових центрах, дослідники з трьох університетів (університету Карнегі, Нью-Йоркського університету та університету Пенсільванії) вивчили, як траєкторія руху покупців впливає на вибір товарів*. Вчені стверджують, що ця інформація про потенційних клієнтів допоможе значно підвищити ефективність реклами на мобільних девайсах.

Вплив траєкторії руху покупців на вибір вивчали в торговому центрі з більш ніж 300 магазинами за участі Google та Adobe. Вчені отримали анкети понад 100 тисяч людей, які зазначили свій вік, стать, дохід, тип кредитної картки та телефону.

Далі учасників рандомно розподілили на чотири групи:

1. Тих, хто не отримував жодної реклами упродовж шопінгу
2. Тих, хто рандомно отримував рекламу випадкових магазинів
3. Тих, хто отримував рекламу, судячи з геолокації
4. Тих, хто отримував рекламу, що спиралась на траєкторію руху торговим центром.

Останні були під особливим прицілом дослідників. Їхні рухи та час знаходження у кожному з місць регулярно оновлювались за допомогою мобільних пристроїв.

Клієнтам, які придбали будь-який товар в ТЦ, було запропоновано заповнити ще одну анкету. Окрім питань із першої анкети, у споживачів запитали витрачену суму, та чи була покупка пов'язана з рекламою, яку вони отримали через смартфон.

Виявилось, що таргетування реклами за допомогою відстеження траєкторії покупців збільшило загальний прибуток торгового центру. Однак, менш ефективна ця система спрацювала на вихідних і для покупців, які роздивлялись товари різних категорій замість того, щоб обрати якусь одну.

Крім того, було виявлено, що така реклама особливо ефективна в категорії покупців з високим прибутком та покупців чоловіків.

Аніндіа Гоше, професор бізнесу Нью-Йоркського університету стверджує, що мобільна реклама, яка спирається на траєкторію рухів клієнтів у торговельних центрах, може впливати на «шопінг-патерни» покупців, ніби направляючи їх у потрібні магазини.

Використання цієї технології рекламодавцями дозволяє не тільки підвищити ефективність покупок, а й змінити звичний маршрут клієнтів у ТЦ. Так усі залишаються у плюсі: покупці отримують інформацію про нові магазини, акції та послуги, що актуальні для них та знаходяться поруч, а торгові центри та окремі магазини підвищують свій дохід.

* Anindya Ghose, Beibei Li, Siyuan Liu. Mobile Targeting Using Customer Trajectory Patterns. Management Science, 2019; DOI: 10.1287/mnsc.2018.3188
13.04.19
Чи здатні ссавці використовувати емоції для спілкування між собою?
Соціальні взаємодії людей побудовані не лише на мові, а ще й на жестах і міміці. Останню ми часто наслідуємо, щоб знайти контакт із співрозмовником. Було доведено, що деякі ссавці теж мають здатність до наслідування.

Цієї весни в журналі Scientific Reports Деррі Тейлор та його команда вчених опублікували своє дослідження*, яке було спрямовано на виявлення мімічного наслідування у малайських ведмедів (їх також називають сонячними ведмедями).

Багато біологічних фактів про цих ведмедиків досі невідомі через труднощі їх вивчення у природному середовищі. Однак, ми знаємо, що харчуються вони їжею усіх типів, а до соціальних взаємодій один з одним залучаються рідко (ведуть самотній спосіб життя). Вирази обличчя сонячних ведмедів не вивчені, однак відомо, що відкриття роту має значення для їх спілкування, так само, як і в їх родичів — американських чорних ведмедів.

Спостереження виявили, що ведмеді мають два різні вирази обличчя з відкритим ротом. І саме цей факт підтверджує можливість того, що вони демонструють складні форми спілкування за допомогою міміки, наявність яких в одиничного виду може бути еволюційною адаптацією до вибагливого соціального середовища.

Зміни міміки спостерігались вченими під час гри. Соціальна гра — це взаємодія двох ведмедів, з яких один починає, а інший має відповісти на його вираз обличчя. Ігри розділили на дві групи: грубі та лагідні. Під час них відповідно тварини використовували різні вирази облич: з демонстрацією верхніх різців (підняття верхньої губи і зморщування морди) і без різців.

Дослідники виявляли, чи відповідали ведмеді на відкриті щелепи своїх друзів відповідною мімікою. Кількість точних повторень, наприклад, демонстрація різців у відповідь на демонстрацію, порівнювалась з кількістю неточних, тобто відповідь протилежним варіантом виразу обличчя. З 22 досліджених ведмедів 21 використовували спілкування за допомогою відкриття щелепи, а 13 з них відповідали товаришам протягом однієї секунди.

Результати показали, що сонячні ведмеді використовували вирази обличчя тоді, коли зустрічались з іншими особинами, а також під час гри. Це дослідження є першою демонстрацією того, як зміна міміки впливає на соціальні взаємодії у цього виду ведмедів. Таким чином, навіть ссавці, які не є приматами, ймовірно, мають соціальні навички і власні правила спілкування. До речі, така тенденція спостерігається і у собак.

Крім того, особлива увага приділялась здатності сонячних ведмедів повторювати вирази обличчя один за одним. І вони таки здатні, причому, копіювання міміки в них настільки ж точне, як у людей чи горил. Хоча в приматів за міміку відповідають більш спеціалізовані області мозку, для ведмедів в конкретних контекстах (наприклад, демонстрація готовності до грубої гри) вона грає велику роль.

Результати цієї роботи вказують на наявність у сонячних ведмедів дзеркальних нейронів. Система таких клітин мозку вперше була виявлена і описана у приматів. Ці нейрони збуджуються не тільки тоді, коли особина виконує якусь дію, а й спостерігає, як її виконує хтось інший. Судячи з цього, саме для розуміння емоційної інформації ведмедям дзеркальні нейрони і потрібні. І буквально позавчора з'явилась стаття**, що підтверджує наявність емоційних дзеркальних нейронів у щурів. Вони збуджуються не тільки тоді, коли щур зазнає болю, але й коли спостерігає за своїми сородичами, що відчувають біль. Така здатність - емпатія - донедавна вважалась лише привілеєм людини. Цікаво те, що навіть передня область мозку - поясна звивина - котра пов'язана з регуляцією таких переживань, в людей та щурів співпадає.

Отже, тепер ми знаємо, що деякі ссавці здатні підтримувати емоційний зв'язок один з одним і використовувати емоції для спілкування між собою. Тож емпатія і взаєморозуміння важливі не тільки для нас, людей, а й для братів наших менших :)

*https://www.nature.com/articles/s41598-019-39932-6#ref-CR16
**https://www.cell.com/current-biology/fulltext/S0960-9822(19)30322-7?_returnURL=https%3A%2F%2Flinkinghub.elsevier.com%2Fretrieve%2Fpii%2FS0960982219303227%3Fshowall%3Dtrue
11.04.19
Наскільки точно можна розпізнати брехню за невербальними ознаками?
Через спілкування з іншими людьми ми дізнаємося про їх світогляд, думки, темперамент, що дає можливість зрозуміти, наскільки продуктивною буде співпраця з кимось, і чи «наша» ця людина взагалі. Психологи стверджують, що для отримання повноцінного портрету людини важливим є вміння «читати думки» - робити висновки на основі невербального спілкування.

Наразі найпопулярнішою темою у сфері невербальної комунікації є питання, чи можна розпізнати брехню за допомогою виразу обличчя чи рухів рук. Нещодавно британські вчені провели на цю тему дослідження, яке опублікували у Annual Review of Psychology.

Існує декілька теорій того, як невербальні символи можуть бути пов'язані із брехнею. Одна з перших моделей Екмана і Фрісена передбачає те, що брехуни не можуть повністю «придушити» свої емоції (страх, тривогу чи навіть радість від перспективи успішної брехні). Завдяки цій думці навіть був створений цілий серіал «Теорія брехні» ("Lie to me"), де наочно показали, як прихильники емоційної теорії виявляли неправду.

Пізніше були започатковані когнітивні теорії, які стверджували, що брехня – це особливий когнітивний процес, який відображається на поведінці і, власне, на невербальній комунікації. Стратегічна теорія наголошує, що будь-яка брехня – це гра, в якій людина аналізує, як приховати щось вигаданими фактами.

Деякі теорії брехні спирались не на особливості мислення, а на соціальну психологію. Модель міжособистісної брехні має за основу взаємодію того, хто бреше, і того, хто слухає: реакція останнього впливає на невербальні символи першого і навпаки. Теорія самопрезентації наголошує, що брехня – це незвичайна форма соціальної поведінки, що схожа на театр. Ті хто каже правду, і ті, що обманюють, намагаються «відпрацювати роль» так, щоб їх розповідь була правдоподібною. Тільки от брехуни приділяють менше уваги деталям розповіді і у більшому ступені зосереджені на основних подіях – тому у якому порядку вони проходять за їх сценарієм.

Найпопулярніші засоби виявлення брехні засновані на одній думці: підступна людина завжди перебуває під емоційним тиском і несвідомо проявляє це. Про це існує маса навчальних посібників, семінарів та навіть курсів. Але ступінь, в якому емпіричні дані підтверджують теорії, важко визначити. Багато невербальних сигналів вважаються допоміжними, а усі теорії різняться за своїми закономірностями. Тож послідовної схеми, за якою можна робити висновки та прогнози щодо брехні, наразі не існує.

У 2006му році Бонд і ДеПауло опублікували найповніший на даний час мета-аналіз про здатність людей виявляти обман. Вони робили висновки за допомогою відео- та аудіозаписів, а також стенограм. «Спеціалісти з брехні» робили судження про правдивість висловлювань у цих матеріалах. Виявилось, що їх точність зростала та знижувалась в залежності від типу матеріалу. При перегляді лише відео (без звукового супроводу) точність визначення брехні знижувалась. Це свідчить про те, що доступ до вербального вмісту полегшує виявлення правди. Тобто вміст розмови зіграв більшу роль у виявленні брехні, аніж невербальні сигнали.

Судячи з цих міркувань можна зробити висновок, що спроба виявити невербальні ознаки брехні відволікає від самих слів. Звертати увагу на мову і поведінку одночасно людині складно, і ті, хто «читають» брехню зосереджують свою увагу виключно на поведінці. Хоча аналіз Бонда і ДеПауло був виданий більше 10-ти років тому, він все ще залишається основним з цієї теми. І, незважаючи на наявність нових досліджень з теми виявлення обману, підвищення точності визначення за допомогою невербальних символів все ще залишається недосяжним. Натомість, використовуючи спеціальний протокол інтерв'ю, аналізуючи зміст мовлення і враховуючи контекстні фактори можна з більшою вірогідністю переконатися у правдоподібності слів респондента.
Отже, жодна з великої кількості теорій не може повністю охопити взаємозв'язок між невербальною поведінкою і обманом. Ми маємо брехунів, що розповідають свої історії, правдоподібно інсценуючи жести та емоції, та ловців, які не так вже й добре читають людей, як думають. Їх навички посередні, і не завжди допомагають у пошуку справедливості, а самі вони стверджують, що метод «детектору брехні» працює і без надання реальних доказів.
9.04.19
Про синдром "розбитого серця"
Зауважимо, що "розбите серце" - рідке явище, що стосується далеко не кожного. Цей синдром нагадує нам про різні психосоматичні теорії, але насправді є відмінним підтвердженням того, як мозок впливає на життя всього організму, і як буквально можна "сприймати все близько до серця", а наслідки будь-якої великої в емоційному плані події можуть залишати свій слід у нашому організмі.
В житті ми доволі часто стикаємося зі складними ситуаціями. Вони змушують нас не тільки нервувати, але й погано себе почувати. І головний біль – це не єдине, що можна отримати, почувши погану новину. Наше серце іноді теж гостро реагує на такі речі.

Ще з часів зародження медицини було визнано зв'язок між мозком і серцем. А в 1846 році Берроу наголосив на наявності нейрокардіальної взаємодії в статті, опублікованій в Британському медичному журналі.

Психологічний стрес може викликати гостру дисфункцію лівого шлуночка серця. Вона проявляється як раптовий розвиток серцевої недостатності або біль у грудях, що поєднуються зі змінами на кардіограмі. Це явище було давно помічено і названо кардіоміопатією Такоцубо або, поетично, «синдромом розбитого серця» (СРС).

Існують переконливі докази того, що структури, пов'язані з лімбічною системою, зокрема гіпоталамус і мигдалина, опосередковують стрес-відповідь. Дослідження вчених з Університетської клініки Цюріха* продемонструвало структурні і анатомічні відмінності мозку пацієнтів з «розбитим серцем» і здорових. Вони включають в себе острівкову частину півкуль мозку, мигдалину, кору головного мозку і гіпокамп, які відповідальні за емоції та роботу внутрішніх органів.

Аналіз центральної вегетативної системи виявив, що у стані спокою функціональні зв'язки у парасимпатичній та симпатичній системах знижені у пацієнтів з кардіоміопатією. ФМРТ-дослідження підтвердило, що зв'язки у лімбічній системі пацієнтів (мигдалина та інші структури) також специфічні.

Активація симпатичної нервової системи може призвести до серцево-судинних захворювань. А мигдалина контролює активність цієї системи під час стресових ситуацій. Вона є основною структурою мозку, що пов'язує стрес і серцево-судинні захворювання. Неврологічні розлади, такі як судоми, внутрішньочерепні кровотечі і мігрені, вдвічі частіше зустрічаються у пацієнтів із СРС та гострими коронарними синдромами. Прояви гострої фази СРС в свою чергу часто викликаються емоційними або фізичними стресами.

До "емоційної" лімбічної системи також входить і поясна звивина. Вона є невід'ємним компонентом у формуванні і обробці емоцій. Поясна звивина залучена до розвитку депресії та інших розладів настрою. Останні достатньо поширені серед пацієнтів з кардіоміопатією Такоцубо.

Також у пацієнтів із СРС вчені виявили слабкий функціональний зв'язок (незначну кількість синапсів) між нервовими центрами, що формують дефолтну мережу мозку. Кожен компонент цієї мережі пов'язаний з різними психологічними функціями. Тому погіршена взаємодія між ними передбачає, що пацієнти можуть мати ослаблену здатність приймати певні самостійні рішення. А на фоні прояву СРС, така проблема може призвести до більш песимістичної оцінки людиною теперішнього і майбутнього. Це, у свою чергу, може викликати підвищений рівень стресу, який негативно впливає на лімбічну систему й інші структури мозку, а ті в свою чергу – на серце.

Зауважимо, що "розбите серце" - рідке явище, що стосується далеко не кожного. Цей синдром нагадує нам про різні психосоматичні теорії, але насправді є відмінним підтвердженням того, як мозок впливає на життя всього організму, і як буквально можна "сприймати все близько до серця". А наслідки будь-якої великої в емоційному плані події можуть залишати свій слід у нашому організмі.


* https://academic.oup.com/eurheartj/advance-article/doi/10.1093/eurheartj/ehz068/5366976


7.04.19
Про "право- та лівопівкульних"
Вважати людей ліво- або правопівкульними – фізіологічна помилка, адже ми народжуємося із двома півкулями, які можуть по-різному взаємодіяти. Пригнічуючи один одного, чи об'єднуючись для виконання спільного процесу, вони забезпечують повноцінну роботу мозку і нашу продуктивність.
У всьому світі досі поширене переконання, що домінування правої чи лівої півкулі мозку впливає на характер та здібності людини. Ця впевненість виникла з помилкового тлумачення функціонального розділення – фундаментального принципу організації мозку.

Майже 30 років різноманітних досліджень та графічних візуалізацій мозку все ж вплинули на сприйняття латералізації (спеціалізації півкуль). Тепер до простого розподілення функцій між ділянками півкуль додається і той факт, що вони знаходяться у рівновазі. А ще, от так поворот, цей баланс підтримують механізми, які саме за розділення і відповідають.

Існує дві гіпотези про виникнення функціонального розподілення, засновані на структурі мозолистого тіла* – найбільш значного міжпівкульного з'єднання. Перша з них каже, що функціональне розділення виникло внаслідок збільшення розмірів мозку, щоб уникнути затримок провідності між півкулями. Так більш спеціалізовані регіони виконують свою роботу краще і «не відволікаються» на інші сигнали, а неспеціалізовані тісно взаємодіють між собою. Інша гіпотеза стверджує, що півкулі конкурують між собою, гальмуючи одна одну через мозолисте тіло. І анатомічні, і функціональні дослідження мозку дають право на життя обом теоріям.

Під час виконання певних завдань активуються різні ділянки мозку, так як загалом їх профіль вузько направлений. Наприклад, префронтальні, скроневі та нижні тім'яні області активуються під час мовних тестів, завдання на зупинку рухів під час стоп-сигналу активує комплекс нейронних мереж уваги (детальніше див. статтю). А от увага, можливо, недостатньо специфічна, бо не існує чіткого розділення ділянок, що відповідають за неї. Проте тести на увагу демонструють її гальмівний вплив на мовний компонент мислення.

«Обов'язки» мозку можна поділити на чотири основні: спілкування, сприйняття/дія, емоції та прийняття рішень. І всі вони в свою чергу складаються з ряду нейронних мереж. Наприклад, спілкування включає не тільки вузьконаправлені мовні ділянки, що відповідають за мову, але й ті, що пов'язані з розрахунком. Сприйняття/дія включає планування рухів лівою півкулею і гальмування візуальної уваги за допомогою правої. Така складна річ як емоції складається з експресії, остраху та соціальних взаємодій від правої півкулі та автобіографічної пам'яті від лівої.

В журналі Nature Communications* французькі вчені дослідили активність мозку, характерну для 590 когнітивних процесів і виявили домінантні півкулі для кожного. Вони склали карти активних ділянок для задач і так дійшли висновку, що природньо обидві півкулі не працюють самостійно, а лише "забирають" більшу частину роботи.

Можемо зробити висновок, що вважати людей ліво- або правопівкульними – фізіологічна помилка, адже ми народжуємося із двома півкулями, які можуть по-різному взаємодіяти. Пригнічуючи один одного, чи об'єднуючись для виконання спільного процесу, вони забезпечують повноцінну роботу мозку і нашу продуктивність.

* https://www.nature.com/articles/s41467-019-09344-1