Блог

Про безсоння і не тільки ;)

Напевно, в кожного було відчуття, ніби у минулому щось треба було зробити інакше. Це відчуття переслідує вдень та заважає спати вночі. Від поганих спогадів іноді складно позбавитись, і вони часто повертаються до людини, щойно та лягає у ліжко. У квітні цього року у журналі Brain вийшла стаття, що детально описує зв'язок між негативними спогадами та порушеннями сну [1].

Близько 7% жителів Європи страждають на безсоння – воно є другим за розповсюдженістю психічним розладом. Дивовижно, але генетичний зв'язок безсоння з іншими розладами сну не такий значний, як прив'язаність безсоння до тривожного розладу.

Такий висновок зробила команда вчених з США та різних європейських країн, проаналізувавши геноми аж 1,33 млн людей, що страждали на безсоння. Ці результати були опубліковані у березні 2019 року в журналі Nature Genetics [2].

Здавалось би, сама назва «безсоння» потребує виявлення лише проблем із циклом сну. Насправді ж для того, щоб поставити діагноз, лікарю треба враховувати і різноманітні скарги на самопочуття упродовж дня. Це можуть бути, наприклад, перепади настрою, депресивні епізоди, раптове відчуття страху перед звичними речами тощо. Такі симптоми пов'язані із тривожним розладом та у рівному ступені можуть відноситись і до безсоння.

Ми знаємо, що під час нічного сну спогади "переходять" з короткотривалої пам'яті у довготривалу. Але це не єдиний процес, що протікає у мозку у цей час. Вночі негативні спогади поступово втрачають своє емоційне забарвлення. Наприклад, якщо ви пережили якийсь неприємний випадок вдень, до моменту, коли ви опинитесь у ліжку, згадування його буде знов і знов викликати ті самі неприємні емоції, що ви відчували безпосередньо під час випадку. Після сну ж, "негативне забарвлення" спогаду пригнічується. А через декілька діб ви й взагалі можете згадувати цей випадок з посмішкою. Це означає, що нейронна мережа цього спогаду, більше не пов'язана із лімбічною системою – ділянкою, що відповідає за емоційні реакції. Таким чином мозок сам позбавляє себе від шкідливого стресу – дистресу. У цьому контексті вираз «переспати з цим, щоб забути» набуває справжнього сенсу.

Що ж не так з цією системою у людей з безсонням? Рік Воссінг та його колеги дослідили це за допомогою візуалізації мозку методом функціональної МРТ. Команда відібрала 30 людей, що не мали проблем зі сном, та 27, що страждали на безсоння. Для початку вчені попросили добровольців заспівати у караоке з навушниками, що не дозволяли досліджуваним попередньо почути свій голос та "налаштувати" тон. Після цього добровольцям давали послухати запис, одночасно реєструючи реакцію їх лімбічної системи у томографі.

Запис із "неналаштованим" голосом включили добровольцям у той самий день. В обох групах учасники відчували сором за свій спів, про що свідчила активність лімбічної системи під час прослуховування. На наступний день досліджуваним включили той самий запис, і саме тоді дослідники побачили різницю. Люди з контрольної групи, які мали повноцінний нічний сон, вже не відчували сорому за свій вчорашній виступ. У той же час, лімбічна система тих, хто мав безсоння, реагувала так само активно, як і минулого дня.

Раніше вчені шукали причини безсоння в областях мозку, що регулюють сон, проте, завдяки цьогорічному дослідженню, ця думка змінилась. Команда Воссінга припустила, що причини безсоння знаходяться у нейромережах, що регулюють емоції. Гени нейронів цих мереж не активуються належним чином, як це звичайно трапляється під час «швидкого сну» — фази, коли людина бачить сни. Це замкнуте коло: неспроможність мозку нейтралізувати негативні емоції спричиняють безсоння, а відсутність повноцінного сну не дозволяє мозку включити механізм їх нейтралізації.

Звісно, подальші дослідження наблизять дослідників до виявлення першопричини безсоння. Але майте на увазі, що ніч створена для сну, а сон добре освіжає голову. Якщо ж безсоння вже докучає вам, спробуйте навідатись до лікаря та виявити його причини.


Детальний опис досліджень у цих статтях:
[1] https://academic.oup.com/brain/article/142/6/1783/5477778
[2] https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/30804565