Блог

Чи працює навчання за домінуючим стилем (концепція VARK)?

Концепція домінуючих навчальних стилів (аудіали, візуали, кінестетики) є дуже популярною в усьому світі. Існує близько 70-ти моделей того, як навчати людей, враховуючи особливості їх сприйняття. А вчителі, які використовують ці техніки у своїй практиці вважаються більш сучасними ніж їх колеги. Проте з точки зору науки домінуючі стилі, це лише міф, і ми спробуємо переконати вас у цьому.

Концепція домінуючих стилів говорить нам, що всі люди відрізняються за тим, як їм зручніше сприймати інформацію. І пояснюється така різниця різним ступенем розвитку сенсорних каналів (зір, слух, дотик). За ними виділяють три основні типи людей: візуали, аудіали та кінестетики. Перші мають сильну візуальну систему, через що краще сприймають інформацію «наочно» - через зображення, графіки, схеми. Другі краще сприймають інформацію на слух, тому повинні використовувати записи, аудіокниги тощо. Треті – люди, які мають спробувати усе на дотик (використовуючи, наприклад, 3D моделі). У минулому десятиріччі ця концепція була доповнена четвертим типом – рідерами. Це люди, які краще сприймають не просто візуальну інформацію, а її інтерпретацію у символах та цифрах, які вони читають.

Методи навчання, засновані на цих знаннях, передбачають, що вчитель дізнається, до якого типу відноситься учень, щоб правильно подати матеріал. Для цього використовуються різноманітні опитувальники і тести. Проте навіть статистика, яку наводять автори концепції домінуючих стилів, говорить нам про те, що людей, які використовують виключно одне чуття, дуже мало. Модальності поєднуються, дозволяючи учню мати справу з різними типами матеріалу.

Якщо узагальнити дані коректних досліджень на цю тему, можна сказати, що розділення людей за домінуючими стилями навчання не є ефективним. Наприклад, в одному з таких* візуалам і кінестетикам подавали матеріал різними методами. У першому випадку вони навчались, виходячи з того, до якого типу вони відносяться. У другому їм подавали інформацію однаковим способом – через зображення. Як виявилось, другий спосіб був кращим для обох типів людей. Тобто бюджети та час, який викладачі витрачають на підготовку матеріалів для різних типів учнів, не виправдовують себе.

Що нам каже нейрофізіологія? А каже вона, що люди дійсно відрізняються за тим, як вони сприймають інформацію. Якщо ми подивимось на електричні потенціали, які виникають у мозку різних типів людей під час перегляду зображень, то побачимо, що вони будуть відрізнятись, наприклад, у візуалів та аудиалів. Це говорить нам про різні шляхи обробки інформації мозком. Але найчастіше ефективність запам'ятовування буде кращою, якщо людина буде дивитись на картинки. І це стосується усіх типів**.

Коли варто застосовувати різні підходи до навчання? Тоді, коли цього потребує сама інформація. Неможливо показати чи відчути на дотик музику або спів пташок. Так само, як і нелогічно слухати про те, що зображено на картині чи карті, їх, звісно, треба спочатку роздивитись. Так, у цих ситуаціях візуали будуть мати перевагу над аудіалами і навпаки. Бо у цих людей може бути краще розвинена слухова або зорова пам'ять. Проте більшість знань, які надаються у навчальних закладах – це загальні концепції, які просто треба зрозуміти. Тому найефективніший метод – це подання інформації різними способами: доповнення лекцій презентаціями, наочними моделями, текстами, записами тощо. Різноманіття матеріалів допомагає довше утримувати увагу студентів або учнів, «перемикаючи» сенсорні канали.

Здебільшого не тип інформації грає головну роль у запам'ятовуванні, а те, наскільки ця інформація цікава. Викладач повинен розуміти, що «сухий» матеріал забувається швидше, ніж той, що подається із емоціями. Подив та сміх допомагають засвоювати нові знання набагато більше, ніж розділення учнів за домінуючими стилями. Легка подача інформації робить процес навчання приємним як для студентів, так і для самих викладачів.

Матеріал взято з вебінару експертки Beehiveor — Вікторії Кравченко

*https://journals.sagepub.com/doi/full/10.1111/j.1539-6053.2009.01038.x
**https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pubmed/27105739