Блог

Як виникає гомосексуальність — гени, природа людини чи оточення?

З приводу формування сексуальної орієнтації люди сперечаються вже багато років. Хтось вважає, що вступати у гомосексуальний зв'язок змушує пропаганда, хтось наполягає на тому, що у всьому винні гени. Проте чи є серед цих припущень істина?

Брендан Ціч та його колеги з Клівлендського університету вирішили вивчити питання генетики гомосексуальності більш комплексно. Тобто відповісти на питання про те, чи існують окремі генетичні маркери, які пояснюють, чому люди обох статей вступають у гомосексуальні стосунки.

Для цього вони зібрали дані про півмільйона учасників двох масштабних генетичних досліджень: UK Biobank та 23andMe. Для аналізу автори статті зібрали генетичний матеріал, інформацію про стать учасників та те, чи мали вони колись сексуальний контакт із людиною своєї статі. За цією ознакою досліджуваних розділили на дві групи: гетеросексуальні та негетеросексуальні. Аналіз провели за допомогою геномного пошуку асоціацій. Він дозволяє співставити генетичні відмінності з певними рисами.

Усього вченим вдалось виділити п'ять генетичних локусів, котрі можуть бути пов'язані із сексуальним потягом до людей тієї ж статі. Два з них були характерні тільки для чоловіків, один – для жінок. Проте цей зв'язок пояснив лише 8-25% відмінностей у сексуальності. Це означає, що отримані дані не дозволяють пояснити гомосексуальність суто генетичними факторами.

Генетика гомосексуальних контактів складна, тому пояснити її впливом одного чи декількох генів неможливо. Виявлені гени дозволяють лише частково пояснити успадковуваність ознаки, тому однозначно передбачити за ними сексуальні уподобання неможливо. Вчені наполягають на тому, що до питання орієнтації слід відноситись комплексно, враховуючи не тільки генетичні, а і зовнішні фактори.

Гормони та інші хімічні речовини відіграють велику роль у розвитку сексуальної орієнтації. Наприклад, підвищений рівень тестостерону в організмі матері під час розвитку дитини в утробі підвищує ймовірність народження бі- або гомосексуальної дівчинки. Так само на дитину можуть вплинути нікотин чи амфетаміни.

У хлопчиків ймовірність гомосексуальності зростає в залежності від того, скільки старших братів він має. Жіночий імунітет захищається від білків, пов'язаних з Y-хромосомою, які син виділяє в матку. Така захисна реакція посилюється із кожною наступною вагітністю хлопчиком.

Стрес, який відчуває матір під час вагітності, також впливає на сексуальну орієнтацію народженої дитини. У стресових ситуаціях в організмі підвищується рівень кортизолу. Він в свою чергу здійснює вплив на вироблення статевих гормонів плоду у матці.

Проте довести, що орієнтація людини може змінитись у період постембріонального розвитку, ще ніхто не зміг. Діти, яких виховує гомосексуальна пара, стають геями або лесбійками не частіше за інших. Про це та інші нюанси формування сексуальної орієнтації дуже добре розповідає Дік Свааб у своїй книзі «Ми – це наш мозок»**.

Навіть якщо генетика не може пояснити гомосексуальність людини, це не означає, що питання стає культурно обумовленим. Не зважаючи на історію традицій гомосексуальних відношень у стародавніх культурах, наприклад Греції, сучасні дослідники не вважають це аргументом на користь набутої статевої орієнтації. Ця поведінка тоді розглядалась у якості соціального ідентифікатора. Статеві відношення визначали домінуючі и підлеглі соціальні ролі. Така поведінка є фактором ритуалізації агресії, що притаманно багатьом видам приматів.

Ще з моменту формування плода в утробі багато речей починають впливати на його мозок. Тому міфи про виховання гомосексуальності у дітей все ще залишаються міфами. Все що треба від батьків – любити сина або доньку такими, як вони є. Адже не важливо, кого любить людина, головне – щоб вона залишалась людиною.

*https://science.sciencemag.org/content/365/6456/eaat7693
**https://reader.bookmate.com/hm9HDbuY