Проблема індивідуальності людини зазвичай сприймається як суто психологічна. Ми говоримо про людину як про особистість, зважаючи на її характер, світогляд та інше. Але наука вже давно навчилась шукати коріння саме у біології людини.
«Це більше не Гейдж»
Історія Фінеаса Гейджа – одне з підтверджень того, що ми – це наш мозок. У 60-х роках ХІХ століття він брав участь у будуванні залізниці та, внаслідок нещасного випадку, отримав тяжку травму головного мозку. Металічний стрижень опинився глибоко всередині черепної коробки чоловіка, через що Гейдж втратив більшу частину лобової долі лівої півкулі мозку. Проте, вже через два тижні будівник зміг повернутись до активного способу життя. Цей випадок феноменальний не тільки тому, що Фінеас вижив, а щей тому, що його емоційний стан змінився настільки, що його друзі та родичі почали сприймати його як зовсім іншу людину. Чоловік став схильним до алкоголізму та різноманітних розпусних дій. При цьому його інтелектуальні здібності та пам'ять «залишились на місці».
Навіщо потрібна індивідуальність?
Ми знаємо. Що окремі області мозку відповідають за ту чи іншу функцію організму. Одна з них – лобна кора – напряму пов'язана із тим, якою є людина. Через те, що стрижень пройшов саме крізь цю ділянку, Фінеас Гейдж змінився. Проте, у цілому ми схожі, особливі риси – це лише мала частина кожної людини. І саме вони забезпечують нас здатністю адаптуватися до оточуючого середовища завдяки індивідуальним та популяційним змінам. Це легко зрозуміти, якщо подивитись на особливості людей, що виросли у певних районах вашого рідного міста чи цілі нації, яким приписують стереотипи.
Гени та особистість
Проте, характер формується середовищем чи вихованням лише частково. Головну роль беруть на себе гени. Тобто усі поведінкові ознаки наслідуються. Навіть у близнюків, мозок яких, здавалось би, розвивається однаково, ми можемо спостерігати окремі мутації нейронів, які у подальшому формують індивідуальність кожного з них. Це можна побачити на прикладах, коли в одного з пари близнюків є шизофренія, а у іншого – ні. Мозок намагається «зробити» якомога більше різних клітин, які у подальшому допоможуть організму пристосуватись до будь-якого середовища. Це своєрідне бажання нашого головного органу бути кращим за інших.
Незважаючи на те, що більшість наших рис продиктовані людською природою та генами, у чомусь кожен з нас відрізняється від інших. Ми маємо різні типи темпераменту, по-різному просинаємось зранку, вчимось чомусь новому або сприймаємо світ.
Бідний – багатий
Якщо порівнювати дітей з бідних та багатих сімей, можна помітити деякі закономірності. У бідних дітей в середньому більший фоновий рівень гормонів стресу – глюкокортикоїдів. Також вони зазвичай мають тоншу лобну кору та знижений метаболізм всередині неї. Ця ділянка також гірше справляється із завданнями на робочу пам'ять, регулює емоції та самоконтроль, приймає рішення. Більше того, під час вирішення одних і тих самих задач у дітей з нижчим соціально-економічним статусом активується більший об'єм лобової кори (порівняно із дітьми з сімей, які вище за статусом).
Чому це так? Ранні стресові ситуації призвели до активації окремих, умовно «кризових», механізмів організму, що змінили звичайний шлях розвитку мозку. Тим не менш, окремі діти з бідних сімей проявляють себе більш ніж добре у вирішенні задач. Як не дивно, трапляється це через те, що ці вони більше грають. Гра зменшує стрес від нестачі матеріальних благ, через що організм переходить у менш напружений стан і може розвиватись більш менш спокійно.
«Я» та «Ми»
Нам здається, що у всіх людей, емоції однакові. Проте домінуючі прояви цих емоції різні для різних культур. Для прикладу можна роздивитись культури сорому та провини. Страх першого більше спрямований на колектив, адже для людини важливо, що будуть думати про неї люди з її групи. Він проявляє себе тоді, коли хтось знає про наші помилки. Провина ж – більш індивідуальна емоція, яку кожен, скоріш за все, проживає всередині себе.
Загалом, індивідуалізм та колективізм – основні поняття, за якими можна поділити східну та західну культури. У США чи Європі більшість людей зосереджені на собі, своїй родині та своїй власній вигоді. Колективізм найбільш розповсюджений у Японії, Китаї та інших країнах Азії. Важко сказати, чи генетично обумовлені такі особливості деяких культур, чи навпаки – люди та їх організм вимушені підлаштовуватись під потреби суспільства. Але факт залишається фактом: наша індивідуальність у будь-якому випадку залежить від індивідуальності людей нашої нації чи країни проживання.
Мозок обирає стратегію, завдяки якій людина буде краще адаптуватись до оточуючого середовища. Велика частина нашого оточення – люди навколо. Тож найефективнішим рішенням для успішного виживання буде зміна мислення на таке, що є характерним для більшості.
Хочете знати, як саме проходить процес адаптації за допомогою індивідуальності?
Чому обличчя людей іншої раси здаються нам однаковими?
Які відмінності ми можемо спостерігати між людьми, та як ці відмінності формуються?
Про це та інші цікаві факти розповів нейробіолог Сергій Данилов на лекції «Нейробіологія індивідуальності»: